22 червня 2007 р. виповнюється 100 років від дня народження члена-кореспондента АН УРСР, лауреата Державної премії СРСР у галузі науки, лауреата премії ім. Д.І.Менделєєва АН СРСР, доктора хімічних наук, професора Миколи Аркадійовича Ізмайлова – основоположника сучасної харківської школи неводних розчинів.
М. А. Ізмайлов народився 22 червня 1907 р. у м. Сухумі (Абхазія). Його батько – учитель, а потім інспектор народних училищ – помер у 1909 р., і Микола Аркадійович виховувався матір'ю – О. Н. Ізмайловою. У 1921 р. через обставини, що склалися, родина Ізмайлових опиняється в Харкові, але незабаром мати була змушена виїхати в Сухумі, залишивши сина й доньку (у 1922 р. донька виїхала в Москву). Із цього часу починається самостійне життя Миколи Аркадійовича. Він влаштується на роботу як кур'єр у санітарне управління Харківського військового округу. У 1922 р. Микола Аркадійович вступає вчитися у нещодавно організований Харківський соціально-економічний технікум, перейменований пізніше у фінансово-економічний. Вибір спеціальності в загальному був випадковим – приводом до вступу послужила близьке розташування квартири до технікуму, де жив Микола Аркадійович, а також те, що технікум був вечірнім. У технікумі й відбулося перше знайомство з хімією, яку читав М. О. Федоровський. Микола Аркадійович стає активним добровільним помічником Федоровського, який організував хімічний кабінет і проводив гурткові заняття.
У 1924 р. технікум одержав статус ВУЗу, були організовані факультети. Микола Аркадійович іде на торговельний факультет, одним з основних предметів на якому є товарознавство, пов'язане з хімією. На початку 1925 р. в інституті вводиться штатна посада лаборанта, яку і посідає Микола Аркадійович. Цей період можна вважати початком формування М. А. Ізмайлова як ученого в області фізичної хімії. Зокрема, Микола Аркадійович цікавиться питаннями газопоглинання, що надалі визначило один з основних напрямків його робіт з дослідження адсорбційних процесів.
Після закінчення інституту М. А. Ізмайлов починає викладати хімію в школі, а в 1928 – 1931 р.р. він – аспірант науково-дослідного інституту хімії Харківського державного університету. Одночасно він викладає хімію в Інституті радянської торгівлі, де незабаром стає завідувачем кафедри хімії. Він читає курси загальної хімії, органічної, фізичної, колоїдної хімії, хімії поверхневих явищ, тим самим створивши міцний фундамент для подальшої педагогічної й наукової діяльності.
В 1931 р. після захисту роботи Микола Аркадійович атестований Наркомпросвіти УРСР старшим науковим співробітником. Із цього часу основна наукова й педагогічна діяльність М. А. Ізмайлова пов'язана з Харківським університетом. Він працює в інституті хімії старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторією, завідувачем відділом, а також доцентом кафедри фізичної хімії університету. В 1937 р. вченою радою ХГУ йому присуджується вчений ступінь кандидата хімічних наук.
Коло наукових інтересів М. А. Ізмайлова настільки широке, що дуже важко провести якусь їхню чітку класифікацію. Досить умовно можна виділити дві основні області досліджень: 1) розробка теорії адсорбційних процесів і шляхів їхнього практичного застосування; 2) вплив розчинника на фізико-хімічні властивості розчинів.
Перші роботи в області адсорбції відносяться до 1930 р., коли були проведені дослідження з активування вугілля водяною парою й вуглекислим газом, дослідження адсорбції органічних речовин з водяних розчинів у присутності солей, дослідження динамічної активності вугільних фільтрів. В 1938 р. М. А. Ізмайлов, працюючи за сумісництвом в Українському інституті експериментальної фармації, опублікував разом з М. С. Шрайбер у журналі “Фармація” статтю “Краплинно-хроматографічний аналіз і його застосування у фармації”, у якій описаний метод, що одержав згодом найширше застосування й названий тонкошаровою хроматографією. Пріоритет Ізмайлова як творця цього методу визнаний в усім світі. Відкриття Ізмайлова й Шрайбер увійшло в «Хронологію найважливіших подій і відкриттів у хімії», що міститься в книзі В. А. Волкова, Є. В. Вонського й Г. І. Кузнецової «Видатні хіміки світу» (М.: Вища школа, 1991).
Проф. М.А. ІЗМАЙЛОВ у лабораторії, 1930-ті роки Під час Великої Вітчизняної війни М. А. Ізмайлов перебуває в евакуації в м. Сухумі. Тут він викладає в Сухумському педагогічному інституті, а з 1943 р. завідує кафедрою хімії. Одночасно він працює завідувачем відділу технології Сухумської зональної дослідної станції науково-дослідного інституту ефіромасляної промисловості. Тут він організував ряд виробництв оборонного значення (виробництво аеролаків, фільтрів для газосховищ). Йому вдалося знайти ряд нових доступних видів сировини для одержання вітаміну С та організувати виробництво вітамінних препаратів для потреб Чорноморського флоту, а також розробити методи контролю їхньої стійкості.
У 1944 р. Микола Аркадійович повертається в Харків, де обіймає посаду завідувача кафедри фізичної хімії Харківського державного університету, на якій він залишався до кінця свого життя.
Одночасно він працює за сумісництвом завідувачем (згодом старшим науковим співробітником) лабораторії фізичної хімії Харківського науково-дослідного хіміко-фармацевтичного інституту (ХНДХФІ).
Починаючи з 1945 р. у керованій М. А. Ізмайловим лабораторії починається широке вивчення адсорбційних процесів з метою створення раціональної технології виділення речовин з розчинів. Були розроблені методи виділення кофеїну із чайних відходів, теоброміну з лушпайки какао, морфіну з коробочок олійного маку, препарату серцево-судинної дії й ін. з рослинної сировини
Теоретичні й практичні дослідження 1945 – 1961 р. привели до встановлення основних принципів раціональної адсорбційної технології і її практичному використанню. Так, у СРСР і Народній республіці Болгарії був реалізований адсорбційний метод одержання морфіну з коробочок олійного маку в промислових масштабах.
Паралельно з дослідженнями адсорбційних процесів М. А. Ізмайлов розвивав інший напрямок, пов'язаний з вивченням впливу розчинника на фізико-хімічні властивості розчинів і процеси, які в них проходять.
Уже в перших дослідженнях М. А. Ізмайлова застосовувалися різні фізико-хімічні методи аналізу, об'єктами дослідження звичайно були різні фармацевтичні препарати, а як середовище в більшості робіт використовувалися неводні розчинники. Видимо, у зв'язку із цим і виникла потреба з'ясувати роль розчинника й установити якісь загальні закономірності його впливу на властивості розчинів.
У післявоєнний період активно починають проводитися дослідження явищ дисоціації й сольватації електролітів у неводних розчинах. Головним завданням у цей період є дослідження впливу розчинника на константи дисоціації кислот різних природних груп і вивчення диференціюючої дії розчинників. З одного боку, це давало можливість практичного використання отриманих результатів для аналітичних цілей; з іншого боку, представляло матеріал для узагальнень і встановлення закономірностей впливу розчинника на силу електролітів.
Результати досліджень узагальнені М. А. Ізмайловим у докторській дисертації “Вплив розчинників на силу кислот” (1948). У дисертації даний аналіз величезного літературного матеріалу про вплив розчинників на силу електролітів, запропонована схема дисоціації кислот.
Надалі М. А. Ізмайловим зі співробітниками виконується велика кількість робіт з визначення констант дисоціації й асоціації кислот, основ, солей у різних розчинниках. Аналіз підсумків робіт із всіх напрямків привів Миколи Аркадійовича до нової схеми дисоціації електролітів, що включає всі основні рівноваги, які можуть спостерігатися в розчинах у різних розчинниках. Ця схема визнається найбільш повної серед запропонованих різними авторами й десятки років по тому. Запропоновані ним рівняння наочно встановлюють кількісну залежність сили електроліту від властивостей розчинника.
У результаті цих робіт були розроблені теоретичні основи кислотно-основного титрування із застосуванням неводних розчинників і запропоновані методи аналізу, що знайшли широке застосування в хімічній і фармацевтичній промисловості
Підсумки власних багаторічних досліджень й огляд світової літератури по властивостях розчинів М. А. Ізмайлов узагальнив у монографії “Електрохімія розчинів”, опублікованої в 1959 р. у видавництві Харківського університету (друге й третє видання вийшли в 1966 та 1976 рр. у видавництві “Хімія”, Москва). За цю роботу М. А. Ізмайлову була присуджена премія ім. Д. І. Менделєєва Академії Наук СРСР.
Важливе значення отримали роботи М. А. Ізмайлова по дослідженню поводження електродів у неводних середовищах. Спочатку ці дослідження були викликані необхідністю попереднього вивчення поводження електродів для проведення електрометричних вимірів. За ці роботи М. А. Ізмайлову у складі групи вчених в 1973 р. була присуджена (посмертно) Державна премія СРСР. М. А. Ізмайлов був не тільки талановитим дослідником і педагогом, але й активним організатором. У відносно короткий строк у період відновлення університету, зруйнованого під час війни, він зумів створити молодий науковий колектив, запалюючи його своєю безмежною відданістю науці.
З 1948 по 1953 р. М. А. Ізмайлов був проректором Харківського університету з наукової роботи й одночасно директором Інституту хімії. Його діяльність на цих постах у значній мірі сприяла розвитку наукових досліджень в університеті. Під керівництвом М. А. Ізмайлова понад 30 чоловік захистили кандидатські дисертації, 11 з них стали згодом докторами наук. Багато сил віддавав М. А. Ізмайлов громадській діяльності. В останні роки життя він був головою Харківського відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва. Під його керівництвом колектив харківських хіміків направляв свої зусилля на вирішення найважливіших питань теоретичної й прикладної хімії того періоду.
М. А. Ізмайлову належить ряд робіт з історії розвитку фізичної хімії в Харківському університеті, про засновника сучасної фізичної хімії професора Харківського університету М. М. Бекетова.
За наукові й трудові досягнення Ізмайлов нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора й орденом Леніна, в 1955 р. йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР, в 1957 р. він обирається членом-кореспондентом АН УРСР
М. А. Ізмайлов раптово помер 2 жовтня 1961 р. Він рано пішов з життя, не встигнувши реалізувати багатьох своїх задумів. Але ряд його ідей успішно розвиваються його учнями та залишаються актуальними дотепер.
Проф. М. МЧЕДЛОВ-ПЕТРОСЯН,
проф. В ЛЕБІДЬ.
http://www-gazeta.univer.kharkov.ua/index.php?izmailov117
No comments:
Post a Comment